Історія Слобожанського «Скіфа» Яви про службу, поранення, побратимів і вибір повернутися до війська.

Герої серед нас

Світлина: прес-служба 5 Слобожанської бригади "Скіф" НГУ

"Я б не зміг потім дивитися їм в очі" – так військовослужбовець 5 Слобожанської бригади "Скіф" пояснює своє рішення знову стати до строю після початку повномасштабної війни. За плечима у нього вже був чималий армійський досвід – із 1990-го до 2003 року він служив у війську. Після звільнення працював на підприємстві, яке обслуговувало військові частини. Та коли почалася велика війна, повернувся до армії. Позивний Ява з'явився завдяки захопленню, яке супроводжує його ще з юності.

"Я з 16 років цікавлюся мотоциклами. Тому й позивний такий. Він короткий, легко запам'ятовується, і всі знають, хто такий Ява", – розповідає військовослужбовець.

Початок служби

У війську він уперше опинився ще у 1990 році, коли проходив строкову службу в Харкові у ракетних військах. У 2003-му звільнився. Наступні роки працював на підприємстві, пов'язаному з обслуговуванням військових частин. Так минуло близько шести років – до того моменту, коли життя знову змінилося.

"Коли почалася повномасштабна війна, я взяв повістку і прийшов. Мене направили до Слобожанської бригади "Скіф". Я розумів, що не можу залишатися осторонь", – згадує Ява.

Перші бойові завдання

Перші бойові завдання почалися майже одразу. У серпні 2022 року підрозділ направили в район Кутузівки, де військовослужбовці мали прикривати позиції під час ротації підрозділів ЗСУ.

"Ми зайшли на позиції і залишилися там на час ротації. Треба було прикривати хлопців, щоб у разі прориву противник не зміг пройти далі. Нас постійно обстрілювали, скидали авіабомби. Приблизно півтора тижня ми перебували під вогнем і тримали свої позиції", – розповідає він.

Після цього були інші напрямки – Серебрянський ліс, Лиман, Кліщіївка, Часів Яр. Саме в Серебрянському лісі військовий отримав поранення.

"Тоді нас було троє. Противник прорвався і зайшов на наші позиції. Ми відстрілювалися, намагалися втриматися, а потім по нас почали працювати мінометами. Одну з мін ми не очікували. Вона розірвалася поруч, і мені дісталося три осколки в коліна та один у руку", – згадує Ява.

Евакуація після поранення

Евакуація після поранення була окремим випробуванням. Один із військовослужбовців отримав важке поранення і сильно кровоточив. Залишатися на позиції було небезпечно, але й вийти самостійно практично неможливо – територію контролювали ворожі снайпери.

"Треба було винести нашого побратима, бо він був дуже важко поранений і втрачав багато крові. Але вийти звідти було надзвичайно складно – снайпери контролювали підходи, а нас почали накривати вогнем. Тоді наш водій пішов на величезний ризик. Він на "буханці" буквально перелетів через пагорб і під'їхав до нас. Завдяки цьому ми змогли швидко забігти в машину, завантажитися і вибратися з-під обстрілу", – розповідає військовослужбовець.

Далі їх евакуювали військовослужбовці ЗСУ на БМП.

"Головне, що ми виїхали. Живі. Слава Богу", – каже він.

Повернення до бойових завдань

Після відновлення Ява знову повернувся до виконання бойових завдань. Був прикомандирований до 93-ї бригади ЗСУ, разом із побратимами виконував завдання в районі Часового Яру. Цього разу назад довелося виходити вже самому – двоє військовослужбовців отримали поранення і були евакуйовані раніше.

У жовтні минулого року Яву перевели на нинішнє місце служби. Тепер його завдання пов'язані з охороною важливого об'єкта, де він заступає начальником варти.

Мотоцикл, який чекає вдома

Та попри зміну характеру служби, військове життя залишається для нього невід'ємною частиною вже багато років. А коли з'являється можливість повернутися додому, він намагається хоча б ненадовго згадати про своє давнє захоплення.

"Мотоцикл у мене залишився вдома. Коли приїжджаю у відпустку, якщо є можливість, звичайно, сідаю і катаюся. Це те, що мені завжди подобалося", – говорить Ява.

Після війни він хоче повернутися до свого звичного життя – до будинку, господарства, роботи та улюбленої техніки.

"У мене є свій будинок, господарство. Є робота, є чим займатися. Тому планую просто повернутися додому і жити своїм життям", – каже він.

"Я не зміг би собі цього пробачити"

Але найбільше в його словах відчувається не бажання повернутися до звичайних справ, а відповідальність перед тими, хто залишився поруч. Саме вона свого часу привела його до війська вдруге.

"Я пішов тому, що тут, у військовому містечку, я всіх знаю. Я з цими людьми служив, жив поруч, знав їхні сім'ї. І я просто не уявляв, як потім дивитимусь їм в очі, якщо вони повернуться і запитають: "А що ти робив, коли ми були там?". Я не зміг би собі цього пробачити", – пояснює військовослужбовець.

Війна торкнулася і його родини

Сьогодні його родина також пов'язана з війною. Його син служить і зараз перебуває після поранення на лікуванні.

"Мій син теж воює. Зараз він поранений, його повезли на операцію. Звичайно, я переживаю за нього. Але він теж робить те, що вважає своїм обов'язком", – говорить Ява.

За плечима цього чоловіка вже не один десяток років служби, бойові завдання, поранення та складні евакуації. Попереду – ще війна, яку потрібно завершити. А десь після неї залишиться дорога додому, власний будинок, господарство і мотоцикл, який чекає свого господаря.

Автор: прес-служба 5 Слобожанської бригади "Скіф" НГУ